22.12.2012

Стелла Кренцбах вживає тільки слово жид

Стелла Кренцбах вживає тільки слово жид
Робер

Д-р Стелла Кренцбах

ЖИВУ ЩЕ ЗАВДЯКИ УПА

Те, що я сьогодні живу й усю снагу моїх 38-ми літ віддаю вільному Ізраїлю, я завдячую очевидно лише Богові та УПА- Богові за те, що дав мені такі очі, як волошки україн¬ських піль, і золотисте волосся розлогих ланів пшениці. Що не нарисував на моєму обличчі відвічного тавра Ізраїля, і я росла, не уподібнюючись до моїх прапрадідів, Рахілі чи Ревеки, а. навпаки, нічим не різнилася від Марусі, Орисі, чи Олі, дівчат української землі. Я не раз дивувалася, чому захотілося Єгові створити мене зовсім неподібною до моєї матері, рудоволосої, зеленоокої Сари, ані до батька, чор¬новолосого із семітським носом та старозаконними пей¬сами, рабіна міста Б. в Західній Україні. Сьогодні я розу¬мію те. Його Пресвята Воля хотіла, щоб я працювала ще на славу того Ізраїля, за волю якого я молилася ціле жит¬тя; тої ще Мойсеевої обітуваної землі, якій належить поло¬вина мого серця, бо друга половина залишиться до смерти повна любови до тої землі, на якій я родилася, на якій я зросла.
Родилась я таки я тому містечку Б., що лежить за 75 кілометрів від Львова. Батька мого шанували в містечку не тільки жиди. Була це надзвичайно чесна людина, що життя своє вела згідно з Божими заповідями, що любила своє, але шанувала й чуже. Не дивно було, що батько мій жив у приязних відносинах з місцевим гр.-кат. деканом, до якого часто заходив на дискусії про біблію Старого Заповіту. Донька того ж священика, Оля, була моєю найщирішою товаришкою від першої кляси. Після закінчення народньої школи віддав мене батько до місцевої гімназії Рідної Школи, хоча була в місті теж польська державна Гімназія. Батько казав, що в українській школі я переноситиму менше пониження. Але він дуже помилився, вживаючи слова „менше". За вісім років навчання в українській шко¬лі я не зазнала жадного пониження. Товаришки уважали мене рівнорядною товаришкою, ставилися до мене, як до українки. В гімназії вивчила я докладно літературну укра¬їнську мову, пізнала велич духа української літератури. І так з часом я стала ненавидіти ворогів України і любити її приятелів. Дома виховували мене за старозаконним зви¬чаєм. Говорили ми не діалектом, а чистою гебрайською мовою. Батьки змалку защіплювали в мене любов до Ізраїля, такої ж поневоленої батьківщини, як і Україна. І то¬ді, коли я вже почала вглиблюватися в нутро своєї душі, я побачила, що моє серце поділене на дві рівні частини. В одній горить любов до Ізраїля, а другій до України. Мо¬же комусь видається моє твердження абсурдом, мовляв, ве¬лика, могутня любов існує тільки одна. Але коли я аналізую себе ще раз сьогодні, коли вже є виключена якась хиткість, я можу сміло сказати, що обидві любови були і є однаково великі й однаково сильні!
В році 1935 я здала матуру і хотіла записатися у Львові на медичний факультет. Але моє подання відкинули разом з поданням 38-ми українців. Я була одинока жидівка, якої не прийняли. Тоді я записалася на філософію. Цього року виїхали до Палестини мої батьки, до яких я мала приїхати після закінчення студій. В червні 1939 р. закінчила я студії і одержала докторський титул - 28-го вересня мав відпли¬сти до Палестини корабель, на який я мала зарезервова¬ний квиток. Але 1-го вересня вибухла війна і я не встигла виїхати зі Львова. Нові господарі — большевики спочатку ставилися до жидів прихильно. Я відразу одержала працю в середній школі, промовчавши, очевидно, моє соціальне походження. Але не минуло року, як одного ранку з'явилися в моїй хаті міліціонери і звеліли збирати речі в дорогу. В яку дорогу? — спитала я спокійно, думаючи, що зайшла якась помилка. Я показала їм паспорт, усі потрібні до¬відки. Але все було даремно. Прийшов наказ вивозити жидів на Сибір та й годі. І тоді я почала збирати всі речі,


=======
Звідки в українській мові взялися "євреї", хто його сюди заніс і впровадив - дуже виразно сказав Жаботинський ще сто років тому. Не втримаюся від розлогої цитати.
"... Вже й тепер євреї в багатьох містах межі осілості, де великоросійського населення немає, є єдиними, так би мовити, представниками російської культури, тобто, кажучи точніше, одноосібно русифікують край. Вільно, наприклад, русифіковане лише єврейською інтелігенцією; і щось непомітно, щоб за цю послугу євреїв дуже любили тамтешні великороси, - а зате поляки і литовці відкрито ставлять євреям цей подвиг у велику провину. Те ж саме в Малоросії. Українська преса взагалі і прогресивна, і демократична, але коли мова заходить про русифікаторську роль єврейської інтелігенції, ця преса виходить з себе і позитивно збивається на антисемітські ноти. І найгірше те, що не знаєш, якими словами протестувати. Бо ж дійсно правда, що міста України, де великоросів можна на пальцях перелічити, і наполовину б не носили того характеру, який носять тепер, якби єврейська інтелігенція не так старанно йшла назустріч адміністрації в сенсі насадження російської мови ... "
До петербурзького журналу “Основа”, редагованого П.Кулішем, надійшов анонімний лист, автор якого незаслужено дорікав редакції, що вона на означення євреїв вживає слово “жид”. Мовляв, це ім’я “сделалось нарицательным словом вообще всякого плута и мошенника”, а тому його вживанням робиться нібито спроба “пробудить средневековую вражду к еврейскому племени, вернуть свой народ ко временам Богдана”.

в Украине до её оккупации большевиками, жителей еврейской национальности называли жидами.

Это слово пришло в украинский язык через соседние страны и имеет в своей основе латинское ­ judaeus. Это слово до сих пор употребляется для обозначения евреев:
в Польше — ZYD (жид); в Чехии — ZID (жид); в Словакии — ZID (жид); Венгрии —­ ZSIDO (жидо); в Словении —­ ZID; в Хорватии —­ ZID; в Сербии —­ ЖИД; в Чорногории —­ ЖИД; в Македонии —­ ЖИД; в Болгарииї —­ ЖИД; ­Естонии —­ Juut (жид); в Финляндии —­ Juuta-lainen (жидо-лайнен); в Литве —­ ZID (жид); в Латииї —­ ZIDS (жидс); в Румынии —­ Jidan (жидан) не носило и не носит никакого негативного контекста. Слово "­жид"­ употребляется во всех классических произведениях дореволюционной украинской, да и российской литературы. В украинском разговорном языке слово "­еврей"­ просто не существовало.

Негативное значение слово "жид" приобрело уже в советской Украине, в результате руссификации, ведь в русском языке слово "жид" имеет ярко выраженный негативный характер, чего ранее не было в украинском языке. Напомню, за независимость Украины воевал Жидівський пробоєвий курінь Українской Галицькой Армии. Именно так он назывався, и практически все его бойцы погибли ­ за независимость Украины. Это с одной стороны, а с другой были большевистские комиссары, насильственно внедрявшие слово "еврей" в украинский разговорный язык. Так и получается, что ­ Жидівський пробоєвий курінь УГА –­ это наши, украинские герои, а не большевистские комиссары, русифицировавшие Украину и заменившие слово "­жид", на "еврей" и насадившие большой кровью советскую власть, уничтожившую миллионы украинцев, русских, казахов, тех же евреев и т.д.

В своих мемуарах Н.С. Хрущев вспоминает один эпизод из посещения им в качестве Первого секретаря Украины в 1940 г. Львова, главного города области: "Когда мы собрались на митинг во Львовском оперном театре, то пригласили туда и украинцев, и поляков, и евреев, в основном рабочих, хотя пришла и интеллигенция. Выступали там среди других и евреи, и нам странно было слышать, когда они говорили: "Мы жиды и от имени жидов заявляем и прочее..." Потом в кулуарах я спрашивал: "Отчего вы так говорите о евреях? Вы произносите "жиды", ведь это оскорбительно! Мне отвечали "А у нас считается оскорбительным, когда нас называют евреями"­ ( Мемуары Хрущева .// Вопросы истории. М. 1990, № 7. С. 91).

Добавить комментарий:
Для того, чтобы оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь или заполните необходимые поля: