13.01.2012

Anne Frank, Life 18 August 1958

Anne Frank, Life 18 August 1958
Робер

1925 році батьки Анни, Отто Франк і Едіт Холландер одружилися і оселилися у Франкфурті, Німеччина. Анна народилася в 1929 році. Батько Анни був успішним бізнесменом, а мати Анни була дочкою промисловця.
У 1934 році Отто із сім'єю перебралася в Амстердам, де він купив фірму Opekta, основною продукцією котрої був гелеутворюючий агент пектин, що є рослинним замінником желатину і використовується в домашньому господарстві при виготовленні желе та джемів, а також з метою дотримання кашруту.
У травні 1940 року, після того як німці окупували Амстердам, Отто залишився в цьому місті, в той час як його мати і брат переїхали до Швейцарії. Отто залишився в Амстердамі через те що його фірма робила вдалий бізнес з німецьким Вермахтом - з 1939 по 1944 рік Opekta продавала пектин для німецької армії. Пектин використовувався як харчовий консервант, протиінфекційний бальзам для ран, колоїдний кровозамінник та загусник, що значно збільшує строк зберігання донорської крові. Пектин також застосовувався як емульгатор для нафти та згущеного бензину для запалюючих бомб. Забезпечуючи Вермахт, Отто Франк перетворився в очах голландців на нацистського посіпаку.
Незадовго до смерті Отто Франк визнав, що доручив письменнику з Голландії відредагувати щоденники і навіть переписати його окремі частини. Він також визнав, що деякі імена у щоденнику були замінені на псевдоніми.
Тому сьогодні остаточно доведено, що Отто Франк використовував працю професійних письменників для зображення подій, які, як нас змушували вірити, є літературним творінням його дочки.
Завдяки продажам фальсифікованого щоденника з описом трагічної долі Анни, Отто Франк отримав значні прибутки і сколотив величезний капітал, спекулюючи тим, що в книзі зображені правдиві і реальні події з життя його дочки, розказані нею самою. Згадаймо, Отто Франк не вивіз свою сім'ю з Нідерландів через свій вигідний контракт з Вермахтом, хоча мав таку можливість. Уклавши угоду з дияволом, Отто Франк заплатив за цю оборудку своєю сім'єю. Здається, цій позбавленій моралі людині було байдуже на чому заробляти гроші - на німецьких бомбах або літературних підробках.
Фальсифікацією щоденника разом із батьком Анни Франк постійно займалися письменники, перекладачі, редактори, переписувачі. Вони суттєво адаптували і розширили оригінальний рукопис для отримання фінансового прибутку, створюючи в процесі доповнень і змін "у загальному і цілому" шахрайський документ, який використовується в тисячах шкіл у всьому світі і з метою викликати жалість до євреїв та просувати симпатії до сіонізму. Втім низка зухвалих фальсифікацій, що супроводжують історію цього твору, не заважають пропагандистам міфу про Голокост і досі стверджувати, що «Щоденник Анни Франк» є "яскравим свідченням Голокосту", "підтвердженням звірств фашизму" та "вражаючим звинувачувальним документом проти нацизму".
Напевне нас у найближчому майбутньому чекає ще багато несподіванок із різними версіями "Щоденників Анни Франк", проте тепер його не зовсім справжнє походження вже не викликає сумнівів.
Можливо, українця, що прочитав псевдощоденник, де головні герої співпрацюють із гітлерівцями і не відчувають скрутних часів, очевидний підлог особливо не здивує. Але його обов'язково зачепить нав’язлива промоція книги як «свідчення небачених страждань» євреїв під час т.зв. голокосту. І напевно він задумається: а чи не є цей потужний піар частиною кампанії, спрямованої на приховування правди про те, що найбільш постраждалими у Другій світовій війні є російський і український народи - на стражданнях і втратах яких світовим сіонізмом заснована держава Ізраїль? І обов'язково здивується – для чого в українських школах так настирливо рекомендують вивчати геніталії єврейської дівчинки, котра в період написання щоденника просто жирувала у порівнянні з напівзабутою авторкою реально існуючого і куди більш трагічного щоденника - слов'янською дівчинкою Танею Савичевою?
Тому навряд чи українець повірить наступній типовій анотації:
"Щоденник Анни Франк це безмірно трагічна історія про хоробрість і мужність маленької єврейської дівчинки, яка разом із родиною втекла від нацистів в Амстердам і там більше двох років аж до арешту ховалася в маленькій комірчині, писала щоденник і залишила нам приголомшливе свідоцтво жахливого злочину нацизму проти людства".
Навіть якби щоденник і не був підробкою, така нахабна і зухвала брехня зробить українця менш толерантним, адже вона принижує його гідність, його інтелектуальні здібності, його історичну пам'ять.
Журналіст Тереса Хендрі в своїй статті "Чи є щоденник Анни Франк фальшивкою?" в журналі «American Mercury» влітку 1967 р. зауважує, що шкільні підручники роками рекомендують цю книгу молоді, представляючи її як власну роботу Анни Франк. Поруч із постійними закликами до прочитання щоденника лунають заклики до толерантності. Рекламні анонси, що закликають до перегляду фільму на його основі, підкреслюють "справжній" характер представленої драми.
Через це журналістка задає питання:
«Хіба автори подібних статей та рекламних роликів не "розпалюють полум'я ненависті", яке вони справедливо засуджують? Чи може бути виправданою пропаганда, що включає в себе перебільшення і спотворення фактів, незалежно від мети, для якої вона використовується? Чи є припустимою вигадка, що позначена маркою автентичності? Чи має хтось право створювати вигадану працю і представляти її громадськості як справжню, особливо працю з таким приголомшливим закликом до емоцій?»

Тереса Хендрі сама дає чітку відповідь, з якою неможливо не погодитися:
«Надання вимислу статусу істини ніколи не може бути виправданим. З цим не можна миритися».

Добавить комментарий:
Для того, чтобы оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь или заполните необходимые поля: